Сцена 1
Літак трясонуло. Стюардеса в гучномовець, спокійним голосом:
"Ladies and gentlemen, in Seattle. Local time is eight twenty-five."
Land — це земля, пам'ятаю зі школи. Певно означає, що ми приземлилися.
Треба згадувати англійську. Серйозно. Бо те, що в мене на даний момент — це знання зі школи (My name is Katya, , fine thank you and you), Duolingo (дійшла до 30-го дня і кинула), і безліч збережених тіктоків. Багато розумію, але сказати нічого поки не можу.
За вікном наче інша планета. Темно-зелені хвойні дерева, високі, аж страшно. Як у Сутінках. Точно — Сутінки ж зняли десь тут. Штат Вашингтон. Бела і Едвард ходили серед оцих самих дерев.
Я взяла з полиці сумку і вийшла. Я в Сіетлі.
Я в Сіетлі — після Харкова, після Польщі, після Німеччини, після двох років в дорозі. Тітка Олена покликала: "Катю, приїзди. У мене є місце. Поможу з документами по . Ти не сама." І я приїхала.
Тітка Олена — мамина двоюрідна сестра. У штатах вона вже 25 років, з тих 90-х, коли всі їхали. Влаштувалася, одружилася з американцем, а тепер вже років десять як працює в . Має сина Тараса, 22 роки, народився вже тут. Розлучилася з чоловіком і тепер сама. Я її востаннє бачила в дитинстві.
Я дійшла до місця, де коридор переходить у міст зі скляними стінами. Видно льотне поле, і далі — велику білу гору, вершина в снігу, навіть зараз, у червні. . Тітка надсилала мені цю гору в Telegram три рази за останній місяць.
Я вийшла з рукава і одразу побачила стрілки на стіні.